ПРоФСПІЛКА “МЕТАЛІСТІВ” - На захисті трудових  і соціально-економічних прав членів профспілки з 1906 року.
ПРоФСПІЛКА “МЕТАЛІСТІВ” - На захисті трудових і соціально-економічних прав членів профспілки з 1906 року.

Михайло Волинець: «Скоро в Україні не буде кому працювати»

10 Вер 2019

       Масова трудова міграція з України призвела до гострої нестачі кадрів у вітчизняній промисловості, зокрема в гірничо-металургійному комплексі. Сьогодні про проблему з кадрами заявляють більшість металургійних компаній України. 

       Як розповів в інтерв’ю GMK Center народний депутат України та голова Конфедерації вільних профспілок Михайло Волинець, польські роботодавці подекуди конкурують за кваліфікованих українських робітників з німецькими, надаючи тим легальний статус та більш вигідні умови праці. Що можуть зробити українські промисловці, аби втримати робітників на своїх заводах?

       Пане Михайле, чому українці виїжджають працювати за кордон?

– Головна причина – високий рівень безробіття, який зараз становить 9%, і низька заробітна плата, що не відповідає життєвим потребам громадян.

      Другий фактор – зневажливе ставлення роботодавців до найманих працівників. Це стосується як державних, так і приватних підприємств. Немає в Україні ні особливої поваги, ні гідних умов праці для трудящих (нормального медичного і пенсійного страхування, техніки безпеки, охорони праці тощо).

       Третя причина – неналежний контроль держави за дотриманням норм чинного трудового законодавства.

       Четверта – відсутність реального соціального діалогу між роботодавцем та найманими працівниками (невиконання колективних договорів на підприємствах або їх повна відсутність).

       Останнє стосується діалогу з профспілками?

– Так. Як профспілківець, маю визнати, що ми не змогли належним чином захистити людину найманої праці в Україні. У нас, як і на всьому пострадянському просторі, домінують старі кишенькові профспілки, які лише імітують соціальний захист і діалог. Присутність незалежних профспілок в Україні – це, скоріше, виняток, ніж правило. У Білорусі та Казахстані вони фактично знищені, лідери у в’язницях. У Росії незалежні профспілки перебувають під сильним тиском влади, і їм важко працювати.

       Низькі доходи – головна причина трудової міграції?

– Так. Сьогодні на державних шахтах робітники провідних професій отримують заробітну плату 15-20 тис. грн на місяць. У решти зарплата значно менша – в межах 10-15 тис. грн. Працівнику поверхні взагалі можуть нараховувати 3-3,5 тис. грн, і це до вирахування податків і зборів. Тобто люди отримують заробітну плату меншу від мінімальної.

       На приватних підприємствах, зокрема металургійних, ситуація дещо краща. Якщо на поверхні в державних шахтах виплачується 3-3,5 тис. грн, то на приватних це може бути 7-10 тис. грн. Тобто в 2 рази більше. Кошти виплачуються вчасно і два рази на місяць –  аванс і зарплата.

       Цієї заробітної плати достатньо?

– Ні, на таку заробітну плату теж неможливо прожити. Якщо чоловік і дружина мають зарплату по  7-10 тис. грн, а на утриманні у них двоє дітей, то вони все одно залишатимуться за межею бідності. Це парадокс – коли двоє фізично сильних, розумово повноцінних людей працюють, але все одно перебувають за межею бідності.

       Зарплата має відповідати життєво необхідним витратам людини: харчування (близько 30%), забезпечення житлом, одягом та медичною допомогою; культурний і духовний розвиток, подорожі; можливість заощаджувати кошти на майбутнє і допомагати престарілим батькам.

       І все ж, якими мають бути номінальні цифри?

– Скажімо так: мінімальна заробітна плата, яка нині в Україні становить 4173 грн, занижена вдвічі.  А прожитковий мінімум ще вдвічі нижчий за мінімальну зарплату – це відверта маніпуляція. На підставі закону про оплату праці за фактично відпрацьований час, ухваленого попереднім парламентом, на українських підприємствах, що працюють неповний тиждень (а таких сотні), людям нараховують не 40 робочих годин, а 20. У результаті працівники отримують заробітну плату нижчу за мінімальну.

       Ви згадали про соціальний діалог, чому він настільки важливий?

– На початку ХХ століття в Європі почалися революції і масові виступи робітників, які боролися за свої права. Згодом революційні процеси вийшли за межі окремих країн, охопивши весь континент і значну частину світу – Африка, Азія. Врешті роботодавці дійшли висновку: краще взяти на себе відповідальність за соціальне забезпечення найманих працівників  (нормування робочого дня, розмір зарплати, медичне страхування тощо), аніж мати справу з революціями. У 1919 році, відразу після завершення Першої світової війни, було створено Міжнародну організацію праці. І лише за кілька десятиліть з’явилася ООН.

      Основними гравцями на ринку праці в країні мають бути профспілки й роботодавці. Вони укладають між собою трудові договори й угоди. Держава в цьому процесі виступає арбітром. Щойно з’являється перекіс, країну неминуче очікують потрясіння.

       Це стосується й України?

– Так. Якщо профспілки не здатні захистити людей найманої праці, достойно представити їхні інтереси перед роботодавцями й органами влади, запропонувати якісні проекти трудових кодексів і колективних договорів та угод різних рівнів, це загрожує деградацією суспільства, наростанням незадоволення, призводить до трагічних наслідків – як у казахському місті Жанаозен, де критична соціально-економічна ситуація призвела до масових протестів робітників, які переросли в сутички з владою, кровопролиття, арешти та переслідування.

       Якщо влада вчасно не робить належних висновків, виникають масові акції протесту, які охоплюють цілі регіони. Це стосується й України. Якщо продовжиться те, що відбувається зараз, люди або підніматимуться на протести, або виїжджатимуть за кордон.

       Посеред нашої розмови Волинець телефонує другу Ігорю, який майже 20 років пропрацював інженером на одній з українських теплових електростанцій, але виїхав працювати за кордон, аби заробити сину на лікування.

– Ігоре, де ти сьогодні працюєш?

– У Швеції.

– Ти легально там перебуваєш?

– Перебуваю легально, але працюю нелегально.

       За словами Волинця, Ігор був шанованим і кваліфікованим працівником, компанія робила на нього велику ставку, але в скрутну хвилину їм так і не вдалося домовитися щодо зарплатні.

– Скільки ти отримуєш у Швеції?

– Вдома я отримував 15 тис. грн «чистими». Тут отримую в 4,5 раза більше. Я ніколи не виїжджав на заробітки, пропрацював 19 років на одному підприємстві, розвивався і рухався кар’єрними сходами, але низька зарплата і хвороба сина змусили залишити країну. Серед інших факторів назву застарілий технічний стан українських підприємств і ставлення роботодавця.

       Ігор також розповідає, що, перебуваючи на заробітках, помітив цікаву тенденцію – нині польські роботодавці, пересвідчившись у високій кваліфікації українських працівників, переводять їх на легальний статус та надають соцпакет. Поляки покращують умови українським працівникам, аби вони з нового року не втекли до Німеччини, додає він.

       Михайло Волинець наводить інший приклад:

– Нещодавно до мене абсолютно легально звернулася фірма, яка шукає українських шахтарів для роботи в Чехії. Вони хочуть перезапустити шахту і шукають для цього українських робітників. Це 100 осіб, яким буде гарантовано високу заробітну плату, медичну страховку й таке інше. Робота абсолютно легальна, що є великою рідкістю. Усе це свідчить про те, що ми на порозі дуже серйозних потрясінь – скоро в Україні не буде кому працювати…

       Як виправити ситуацію? Які кроки потрібно здійснити, щоб утримати українців на вітчизняних підприємствах?

– На перше місце я б поставив соціальний діалог. Ми маємо сісти за стіл перемовин і відверто поговорити про низькі заробітні плати, занижені соціальні стандарти, незахищеність людей тощо. Потрібно укласти нормальні трудові договори й угоди. Бо підписаною нещодавно Генеральною угодою про регулювання соціально-економічної політики і трудових відносин на 2019-2021 роки просто законсервовано бідність в Україні.

      Другий фактор – боротьба з корупційними явищами. На підприємствах орудують «смотрящі». Та сама інспекція праці, яка має значні повноваження у нашій державі й велику підтримку міжнародної спільноти в питаннях реформування, теж корумпована й не виконує своїх прямих обов’язків.

     Третє – трудове законодавство. Його не лише не дотримуються, а й намагаються погіршити. Дуже часто наше законодавство передбачає норми, що є нижчими від міжнародних, попри те, що Україна ратифікувала кілька десятків конвенцій Міжнародної організації праці.

       Конвенції МОП є основоположними і мінімальними нормами у всьому світі. Нижче спускатися не можна. Мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум мають відповідати конкретним життєвим потребам людини. Розриву між мінімальною зарплатою та прожитковим мінімумом бути не повинно.

       Як на це дивиться сама МОП?

– Україна віднесена до п’ятірки держав із найбільшою кількістю порушень прав найманих працівників та профспілок. Наша держава перебуває під моніторингом Міжнародної організації праці та Міжнародної конфедерації профспілок. Цього року Україна мала звітувати на 108-й Генеральній сесії МОП з питання невиплати заробітної плати. Але, схоже, роботодавці та урядовці, за пасивної позиції старих профспілок, змогли домовитися, щоб Україну не заслуховували. Це означає, що ми не змогли захистити досить велику кількість українських громадян. А отже, вони поповнять лави трудових мігрантів за кордоном.

 

http://www.kvpu.org.ua/uk/news/7/3653-mikhajlo-volinets-skoro-v-ukrajini...

Поділитися у соціальних мережах: